Я ніколи не планував бути психологом. Я був підприємець і фермер. Земля, бізнес, нормальне цивільне життя. До 2014-го.
Коли почалась війна, я не міг сидіти вдома. Мені було 47 – не хлопчик, але я поїхав добровольцем-парамедиком. Батальйон імені генерала Кульчицького, Національна гвардія. АТО. Перший раз у житті побачив, як виглядає людина після прямого влучення. І зрозумів, що світ поділився на «до» і «після».
Два роки на фронті. Крізь мене пройшов калейдоскоп скалічених тіл. Я їх складав, перев'язував, тримав за руку, коли вони йшли. Медик бачить війну інакше – не з боку тих, хто стріляє, а з боку тих, хто збирає наслідки.
Після звільнення у запас у 2016 році я ще місяць спав у квартирі у спальнику. А одного разу виходив з дружиною із супермаркету, і раптом здалося, що нас обстрілюють. Стоїш посеред парковки, серце вискакує, а навколо – тиша. Просто хтось кинув пакет.
Це ПТСР. Я це зрозумів не одразу. Як і більшість ветеранів, я вважав, що впораюсь сам. Що я сильний. Що це минеться.
Не минулось.
Тоді я зробив те, що зараз раджу кожному: попросив допомогу. І це було найважче, що я зробив у житті. Важче, ніж будь-який бій.
Я почав вчитися. Bodynamic International у Данії – шокова травма та ПТСР. МОМ ООН – фокусоване консультування ветеранів та їхніх сімей. EMDR Europe – золотий стандарт лікування травми. Магістратура з клінічної психології. І кожна книжка, кожен курс, кожна супервізія – я проживав через власний досвід.
А потім прийшов 2022-й. 24 лютого.
Я повернувся в батальйон з першого дня. Ми стояли під Києвом. Потім мене перевели до Збройних Сил і відправили на Авдіївку.
Авдіївка – це було пекло. Там я отримав поранення і мінно-вибухову травму. Контузія. Друга бойова ротація, друга війна, друга травма.
І знову – шлях назад. Тільки цього разу я вже знав дорогу. Знав, що треба робити. Знав, що це не слабкість – це нейробіологія. Мозок реагує на загрозу, і йому потрібна допомога повернутися.
Зараз я сиджу в кабінеті і дивлюсь в очі ветерану, який каже: «Ти ж не розумієш, як це – бути ТАМ». І я кажу: «Розумію. Я був ТАМ двічі.»
Це не дає мені якусь магічну перевагу. Але це дає довіру. Ветерани відчувають, коли з ними говорить людина, яка знає, що таке кров на руках. Що таке нічні кошмари. Що таке відчуття, що ти більше ніколи не будеш нормальним.
Мій шлях:
Підприємець і фермер → доброволець-парамедик 2014 → бойовий медик → ПТСР → зцілення → психолог → знову війна 2022 → поранення під Авдіївкою → знову зцілення → терапевт.
Виглядає як довгий список. Насправді це одна історія: людина, яку війна зламала і яка навчилась бути сильнішою в місцях зламу. Як кінцугі – японське мистецтво ремонту розбитого золотом. Тріщини не ховають. Їх підкреслюють.
Я не кажу, що травма – це «подарунок». Це не подарунок. Це пекло. Але я кажу: з пекла можна повернутись. І допомогти повернутись іншим.
Якщо ти це читаєш і думаєш «може, мені теж треба поговорити з кимось» – ти вже зробив перший крок.